Харченко Євгеній Борисович

(1.02.1987- 29.08.2014)

Євгеній народився 1 лютого 1987 року в місті Києві, де і пройшло його дитинство та етап дорослішання. За словами друзів, з ранніх літ він відрізнявся від товаришів відчуттям справедливості, хоробрістю та рішучістю. Завжди захищав молодших, нікому не дозволяв ображати рідних. Юнак був енергійним, живим, щирим. Завдяки таким рисам характеру мав багато друзів та знайомих, з якими охоче проводив вільний час. Любив раритетні машини і мав свій особистий «Москвич», який хотів відреставрувати. На що відкладав гроші, працюючи на роботі, яка подобалась і приносила прибуток.

 Вищу освіту Євгеній отримав в Київському Університеті Внутрішніх Справ України, закінчивши юридичний факультет. Під час Євромайдану не лишився осторонь, а брав участь у революції, виборюючи незалежність держави. Встати на захист Українського кордону юнак вирішив після звістки про оточення Криму. Своє рішення від близьких Євгеній не приховував. І яким би воно не було важким для батьків хлопця, вони його прийняли та підтримали. Пішов добровольцем в Національну Гвардію. Служив штурмовиком батальйону «Донбас» в розвідувальній групі (під позивним Ред). Особисті кошти, які відкладались на облагороджування авто, пішли на закупівлю військового обладунку.

Як розповідають військові товариші, хлопець був безстрашним, але це не була бравада. Він спокійно і виважено виконував накази, допомагав і рятував. Під час виконання чергового військового завдання, солдати (серед них і був Євгеній) опинились в  «іловайському котлі». Їхнє авто, котре закривало собою поранених, було в «гуманітарному коридорі» , або в «коридорі смерті» (як його назвав рідний брат Євгенія – Андрій) - спеціально-відведеній території для виходу українських військових з Іловайська. На їхньому шляху несподівано з’явились танки і один з них прямим попаданням влучив у машину військових. На жаль, врятувати Євгенія не вдалося. 29 серпня трагічно обірвалося молоде життя хлопця та усього взводу.

Юнак залишив батьків, рідного брата, любого племінника, невістку, надійних та вірних друзів.

Такі люди, як Євгеній – молоді, сильні духом та тілом, відважні та хоробрі, ніколи не будуть забуті. Дякуючи йому, Україна залишається незалежною та вільною від ворогів. 

Вічна пам’ять героям.